Як же так?

Не встигли ми всі порадіти, який в нас доглянутий та пристосований для дозвілля та відпочинку дітей шкільний двір, як сталося те, чого ми так боялися. Не витримує наша краса удару від вандалів та хуліганів.

Місцеві мешканці, молодь, підлітки, при чому в основному це й є наші учні- теперішні або випускники минулих років, так і не можуть привчити себе не кидати сміття не в клумбу, а в урну, не можуть примусити себе не клеїти наліпки на нові лавки, не лізти на них з ногами. Про куріння та вживання алкогольних напоїв й говорити вже нічого - так, видно, заведено "особливою" культурою мешканців нашого мікрорайону. Але пляшки, недопалки цигарок та обгортки цукерок серед квітів та зелених насаджень, які щоденно вибирає руками двірник, аж ніяк не прикрашають шкільне подвір'я. Ми вже пережили двічі розбиті нові вікна (одне - восени, друге - на початку літа), запльовані дитячі майданчики. Сподівалися, що це все, до чого, нажаль, потрібно звикати - ну не блищать вихованістю деякі наші великі та маленькі громадяни. Але...всіх нас ще є чим здивувати. Дуже потрібні комусь стали і наші хвойні насадження, вічнозелені кущики ялівцю, ялинника, самшиту - вирвали з корінням, майже нічого не залишили вздовж огорожі еко-класу.

Як же так? Прикро, дуже прикро... Всі ми так старалися, стільки дітей та батьків раділи всьому новому обладнанню, яке встановлене у дворі. Приходять діти, їх ради бачити - тільки не ламайте та не зіпсуйте! Тут же не тільки грантові гроші, а й батьківські пожертвування. А скільки любові та праці технічних працівників школи вкладено у встановлення та догляд за всім цим!

Після цього просто опускаються руки...